Погляд у минуле
Людські поселення на території сучасного села існували ще кілька тисяч років тому. Про це свідчить знайдений у ході археологічних розкопок на окраїні села кам’яний ніж, уламки глиняного посуду, виліпленого вручну, без допомоги гончарного круга, добре відшліфований молот з висвердленим отвором для дерев’яної рукоятки. Вони свідчать про те, що кілька тисячоліть ому на місці теперішнього села жили первісні мисливці, які вміли користуватися примітивними кам’яними знаряддями праці і видобувати вогонь, починали оволодівати гончарною справою.
Полісся приваблювало давніх людей достатком дичини, ягід, грибів, їстівного коріння. Величезні луки сприяли розвитку скотарства, а густі ліси, непрохідні болота надійно захищали від нападу ворогів.
Про пізніший період існування свідчать монети, знайдені на його території: перша – 1242 р., друга – 1665 р., третя – 1753 р. та інші.
Перша письмова згадка про село відноситься до 1561 р.
Після Люблінської унії 1569 року територію села, як ірешту волинських земель, загарбала феодальна Польща, панування якої тут тривало понад два століття. Село Жовкині разом з іншими 36 селами належали до володінь князів Чарторийських. Пізніше село перейшло у власність до пана Жолкінського. На території села стояв панський будинок. Досі зберігся лише панський колодязь біля будинку Токарчук Матрони Яківни.
У 1795 р. внаслідок третього поділу Польщі Жовкині потрапляють під владу Росії і входять до Луцького повіту Волинського намісництва (з 1797 року – Волинської губернії).
Згодом село Жовкині з навколишніми землями перейшли у власність пана Олізара, який мав 36,5 ґрунтів землі (1 ґрунт – 16 га), що становило 576 га.
Для поневоленого населення цей довгий час був часом боротьби проти тяжкого феодально - кріпосницького гніту. Польські феодали нещадно експлуатували селян. Ті не мали права вільно розпоряджатися ні своїм майном, ні знаряддями праці, ні худобою, ні житлом. Панщина становила 4 – 5 днів на тиждень. Користуючись необмеженою владою, шляхта піддавала селян жорстоким катуванням, за найменшу провину заковували їх у кайдани, кидали у в’язницю.
Крім соціального гніту жителі села зазнавали і національних утисків. Феодали, щоб зміцнити свою владу в краї, намагалися ополячити і покатоличити місцеве населення. Велику підтримку в цій справі їм надавало католицьке духовенство.
У 1861 році в Російській імперії було проведено аграрну реформу, яка у Жовкинях була здійснена із запізненням на 9 років – у 1870 році. В ході реформи було скасовано кріпосне право і селяни маєтку пана Олізара отримали за викуп землю. На той час в селі проживало 42 кріпосні сім’ї. В Жовкинях, так як і в середньому на Рівненщині, на двір припадало 11,8 десятин землі, і її ціна перевищувала ринкову на 11,4%. Сільське господарство в пореформений період відзначалось великою відсталістю. Головним знаряддям праці були дерев’яний плуг і борони, що призводило до низької врожайності.
Життя селян було убогим, адже, щоб купити одну пару черевиків, треба було продати 250 кг жита, а щоб купити 10 кг цукру, треба було продати 140 кг жита. 1 кг мила рівнявся 15 л молока; 1 л молока – 1 пачка сірників. Сірники, як правило, розколювали й таким чином з одного одержували два. Курці поголовно «озброювалися» кресалом і губкою.
Внаслідок Лютневої революції 1917 р. було повелено самодержавство в Російській імперії. Разом з тим розпочалась Українська національно-демократична революція. В ході наростання анархізму на фронтах Першої Світової війни багато солдатів відмовлялися виконувати накази, дезертирувало, повертались додому. Дехто з них проходив через Жовкині. Під їхнім впливом захоплювали і ділили панські землі.
Після підписання Берестейського мирного договору німецькі та австрійські окупаційні війська в лютому 1918 року входять на територію села Жовкині. У липні 1919 року з приходом до влади Директорії частина її військ захопила землі Володимиреччини. У травні 1920 р. розпочався контрнаступ радянських військ, у липні на територію району увійшли частини 58-ї стрілецької дивізії 12-ї армії більшовиків.
Після радянсько-польської війни 1920 року землі нашого краю, в тому числі село Жовкині, опинились під владою Польщі. Досить важким було життя селян. Про те, яку політику проводив уряд Польщі на західноукраїнських землях яскраво свідчить таємна інструкція Волинського воєводства за лютий 1939 року «Політична програма на Волині». В цій інструкції пропонується відмовитись від офіційного слова «українець», а замінити його на «православний». Поряд з національним існував і соціальний гніт.
Тяжкі спогади жителів села, що жили в той час, про те, як вони не мали права і ногою ступити в ліс. На право збирання грибів, ягід потрібно було купувати «квіт». За жаром ходили до сусіда. За в’язку хмизу, зібраного в панському лісі, справа інколи доходила до суду.
Страшно ставало людям, коли захворіють. Якщо не допомагали народні методи, то необхідно було звертатись в лікарню у Володимирець, де лікувались в основному ті, хто мав гроші. Адже за двотижневе лікування в лікарні потрібно було продати корову та інші домашні речі. Проте не кожну хворобу можна й вилікувати за такий період. Тому хворих через відсутність коштів часто достроково виписували, незважаючи на стан здоров’я.