Повоєнне життя

05.02.2014 19:44

Повоєнне життя села

У 1948-1949 роках в Жовкинях почали створювати колгосп, який згодом був названий іменем Ватутіна. Організаторами його стали: Захарчук Іван Родіонович (с.Жовкині), Русін Юхим Данилович (с.Зелене Володимирецького району), Герман Ананій (с.Половлі Володимирецького району), Гумов Валентин Гаврилович, Кисельов – працівники райкому партії та інші.

Рабське становище селян, а також всевладдя бюрократії породили страхітливу безгосподарність. В селян насильно забирали худобу, реманент, записували сім’ями до колгоспу, застосовуючи залякування й жорстокий терор. За тяжку виснажливу працю на трудодень в кращому разі платили по 20 – 30 копійок або 200 – 4000 гр. жита чи сочевиці. За день, працюючи від зорі до зорі, селянин виробляв 0, 75 або 0, 5 трудодня.

На той час у господарстві не було ніякої техніки. Матеріальна база колгоспу була дуже примітивна: 30 пар волів, 35 пар коней, декілька десятків свиней і овець.

Першим головою колгоспу був Русін Юхим Данилович. Більшість земель оброблялись вручну. Членами колгоспу ставали ті, хто зовсім не мав свого господарства, реманенту, одним словом – найбідніші селяни.

Щоб якось примусити йти в колгосп і заможних селян, організатори разом із представниками районної влади примусово забирали в них нажиті своєю працею реманент розбирали і перевозили до колгоспу клуні, стайні, хати, відбирали худобу. Так хліви, розібрані в багатьох жителів села, були звезені до колгоспу і згодом з низ збудували колгоспну комору, яку лише нещодавно, у 1992 році було розібрано.

У 1950-1951 рр. звозяться розібрані клуні, які були власністю багатших хазяїв і з них будують сільський клуб, який стоїть до цих пір. В цьому ж приміщенні згодом розмістилась і сільська бібліотека.

Колгосп був обкладений непомірними хлібозаготівлями. За невиконання директив на «саботажників» чекав суд. Усе зібране до зернини відвозили на заготівельні пункти. Самі хлібороби приречені були на голодну смерть. Селяни не мали змоги продати вирощену сільськогосподарську продукцію, бо й своїй сім’ї її не вистачало.

Роботу в колгоспі налагоджували поступово. А на початку 60-х років досягли суттєвих результатів.

У 1959 році колгосп придбав перші трактори – ДТ-54 і ЮМЗ. Першим трактористом на селі став Тумаха Василь Іванович, першим шофером – Парейчук Дмитро Іванович.

Поступово жителі села, господарюючи спільно, досягли успіхів у збиранні зернових культур і технічних культур. Овочевих рослин не вирощували. У Радянському Союзі проводились соціалістичні змагання на честь з'їздів КПРС. Наші земляки накреслили перед собою завдання, з якими успішно справлялися і колгосп ім. Ватутіна процвітав, збільшувалося виробництво м'яса, молока, льону, хліба.

У 1967 році районна газета «Ленінська зоря» вмістила статтю Івана Парейка про життя колгоспу ім.Ватутіна: «В нашому колгоспі розпочалося сінозбирання. Четвертий день на 150-гектарному масиві, де вирощуються тимофіївка, рокоче трактор ДТ-20. це механізатор Микита Ковальчук навісною сінокосаркою скошує трави. Працює він непогано, щодня перевиконує своє завдання. Вже лежать трави в покосах на площі 30 га. Сьогодні трудівники артілі приступили до згрібання і скиртування сіна. Ця робота в основному виконується також за допомогою механізмів…»

Ударно працювали колгоспники і в подальші роки. Згідно з статистичними даними, за 9 місяців 1980 року виробництво молока становило 343 центнери, а виробництво м’яса – 50 центнерів. Указом Верховної Ради СРСР троє наших земляків були удостоєні високих нагород. Серед них наймолодша доярка - Галина Федорівна Ковальчук, яка доглядала і доїла вручну 15 корів, адже працювати Галинка пішла зразу після закінчення Жовкинівської восьмирічки В свої 20 років була нагороджена Орденом «Знак Пошани». Свою найпершу нагороду вона отримала з рук II Секретаря Верховної Ради Загорулька. Галина працювала у комсомольсько-молодіжному колективі, який складався з б чоловік. Неодноразово вона була нагороджена Почесними Грамотами, працювала успішно у групі народного контролю, була депутатом районної та обласної Рад.

Після становлення незалежної України колгосп було реорганізовано в колективно-селянське господарство. Відбулося розпаювання землі. Нині село Жовкині бурхливо розростається. Сьогодні його чисельність становить 920 чоловік, 240 дворів. Сільську раду очолює Віктор Володимирович Усатий, корінний жовкинець. В сільській школі навчається 149 учнів, працює 15 вчителів на чолі з директором Наталією Адамівною Гребень. В селі функціонує дитячий садочок з 1986 року, медичний пункт (нове приміщення збудоване у 1993 році), відділення зв’язку, сільський клуб, бібліотека, приватні продовольчі та промислові магазини.

Довгий час жителі не мали власної церкви і на богослужіння їздили в сусіднє село Острівці. Пізніше своєрідним символом відродження духовності і селі стала новозбудована православна Свято-Михайлівська церква, яка була закладена 6 листопада 2000 року рішенням сходу села від 2 січня 2000 року. Поки будувалася церква, службу відправляв священик із сусіднього села Жолудська в будинку Шарабан Катерини Олексіївни. І вже через рік – 21 листопада, на свято Архистратига Михаїла, вперше відбулася служба в новій церкві, де читали акафіст. 28 жовтня 2002 року були підняті і встановлені куполи на церкві. 20 грудня 2008 року були встановлені дзвони, придбані Ткачем Леонідом Івановичем, жителем Санкт-Петербурга, який народився у Жовкинях. Сьогодні настоятелем храму є отець Володимир (Володимир Іванович Опанасюк), родом із Корецького району.

Цікава, багата й своєрідна історія села, її жителів. Не дивлячись на свій поважний вік, село виглядає молодо.

З невеличких хуторів, які були навколо села виросло село, в якому налічується 240 дворів з населенням 920 чоловік.

Село живе, а, отже, і продовжується його історія, яка і в майбутньому матиме цікаві моменти не лише для нинішнього покоління, а й для прийдешніх поколінь.

Село виховало сотні спеціалістів з вищою, середньо-спеціальною освітою в різних галузях, які своєю щоденною працею множать здобутки нашої держави. Живуть тут працьовиті, здібні, творчі, веселі люди, зберігаючи мову, традиції, продовжують ростити дітей – громадян незалежної держави.