Сергій Шевчук – поет та пісняр
Народився Сергій Володимирович Шевчук - 5 грудня 1969 року у селі Жовтині Володимрецького району що на Рівненщині у сімї колгоспників. Закінчив Жовкинівську восьмирічну школу, потім – Володимирецьку середню школу.
Професію вчителя здобув у Рівненському педагогічному університеті на факультеті фізики і математики. У Жовкинівській школі працює з 1991 року.
Окрім таланту до вчительської професії (у школі вчть діей фізиці, хімії, математиці) Сергій Володимирович ще й пише вірші та пісні. Не пам’ятає поет, правда, коли вийшов з – під пера його перший вірш, та добре знає, що першою була пісня про Жовтині ( 2005 р.) Вона стала гімном рідного села. Також ним був написаний гімн Жовкиніської школи.
Пісні Сергія Шевчука добре знають не тільки у Жовкинях (адже їх виконує і сам автор, і його вихованці, і шкільний ансамбль «Калинонька»), а й далеко за межами села завдяки чоловічому вокальному ансамблю районного будинку культури «Верес», що прославив «Козацьку славу».
Володимирецький вальс
Де зустрілися Стир із Горинню,
Неба синь і лелек чути крик,
Рідне місто, що шите гориною,
Простяглеся, мов мамин рушник.
Густі верби та білі берізки
Обступили, як мавки його.
Володимирець - місто поліське
-Тиха пристань дитинства мого.
Хіба можна, скажи, не любити
В барвах осені, в сріблі зими,
Ці сади у зеленому цвіті,
Ці каштани і ці ясени.
Хіба можуть, скажи, не летіти
До тебе твої вірні сини,
Яких доля примусила жити
У далекій чужій стороні
Перші кроки і перші уроки,
Перемоги й поразки сумні,
І проникливі мамині очі,
І коханої очі ясні.
Бо знайома тут кожна стежинка
І любимий тут рідний куток.
Володимирець - серця краплинка,
Ти для мене, як щастя ковток.
Горинь
Коли біль дитяче серденько сушила,
У погоду, у негоду, у грозу,
До Горині я малим дитям спішила,
Як до мами, щоби висушить сльозу.
Приспів: А Горинь між берегів, як пісня в'ється,
Так в житті не знаєш де водоворот.
Якщо серце молоде у грудях б’ється,
Сивині ніколи юність не збороть.
Щира посмішка юнача в серце впала,
Поцілунків, ще й побачень не було,
Я Горині тоді першій заспівала
Про кохання ,що у серці розцвіло.
Приспів:
Та зозуля на калині закувала,
В мої скроні нагонила сивини.
Я й не зчулася, як бігать дочка стала
На Горинь, де хвиля б'ється об човни.
Приспів:
Гімн школи
Рідна школа , як домівка
-Оберіг для нас від зла.
Тільки дзвоник голосистий
Над Жовкинями луна,
Тільки дзвоник голосистий,
Тільки сміх дитячий чистий.
Срібний дзвоник голосистий
Над Жовкинями луна.
Приспів:
Заіскриться день веселкою у небі.
Вересень покличе в вирій журавлі.
Ви, повірте Нам любові вчитись треба,
Щоб добра пустити пагін на землі.
Ти радієш, я радію, ти смієшся , я сміюсь.
Всіх зігрію, як зумію - світу всьому поклонюсь.
Ми науки будем вчити -
Шлях проторим до мети.
Щоб щасливо в світі жити
Пісня птахою лети.
Щоб сміятись і дружити,
Щоб радіти і любити.
Щоб у мирі вічно жити-
Пісня птахою лети.
Прощальний дзвінок
Дзвінок прощальний сумно продзвенить,
Тривожна й радісна тоді настане мить.
За рідну парту знов не сядеш більше ти.
Прощайте дні дитинства золоті.
Приспів:
Дзвоник, дзвоник, дзвоник,
Голосніш дзвени.
Дзвоник, дзвоник, дзвоник,
Сум з душі зніми.
Із щоки сльозинку дзвоник прожени.
Нас на мить в дитинство поверни.
Тобі портфелик більше не нести,
В старенькім парку назавжди лишився ти.
В чужих малих руках дзвінок уже тремтить.
Ось і настала довгожданна мить.